Адельгайд

Шампанське, вино, парфуми, вже час!
Кружляємо вальс в відбитті бриліантів прикрас… Але ж це мало, мало, мало, мало для нас! За вікнами дощ та буревій, моє серце знищ, та у чаші скляній налий мою кров – ніжну, нетмінну, з’їж мою душу! З’їж її всю – таку зламну, грішну! А останки зіжми, візьми в кулак та розтрощи! І цвітом крові дощ збагачивши
Ми танцюймо на серцях, ніжних, рубелитних, і наче ти ще не прийшла. У помилках надії, знаю те, що ти моя – літають крила в очах мрії. Поглядом голодного жерця – вітром геракліту, є натура власного життя, нашого каміння. Любов можна почати з чистого листа, але я в тобі ненаситний. Манія океану любові – це посмертно. Вирок мій- втопитись у неволі власного кохання. А рятуватися даремно. В спокутах, надили окути. Донині кохання йде в славетних муках.
…А море буйне – як проза. Хвилі- посейдоновська лоза, ні кінця, ні краю. Нашої любові не доста немов безмежного дунаю. І любові заповідь проста: Аліна, я тебе кохаю.
Єгор