Всі мої проблеми, які створив я штучно,
Збиваються із колій, й не їздять поїзди,
Фактично я в режимі, де тиша і беззвучно,
Де ні пояснень й сенсу, не намагавсь знайти.
Як вже дістало слово – "депресія по колу",
Та розберися вже, кінець кінців з думками,
Живий ти тільки тут, і тільки тут як вдома,
Набридло що достало, все просто до нестями.
Я виставляв кордони, як колії маршрути,
І поїзд їхав тільки дорогою в кінець,
На право й ні на ліво не міг я повернути,
Чи зупинити потяг, і просто навпростець.
Піти в високі гори, і вийти на вершину,
Відчути що літаєш, що ти не мов би птах,
Не відчувати знову, нав’язливу провину,
Не то сказав, зробив, чи знову щось не так.
У чотирьох колісну запхатися машину,
Або білет купити на перший же літак,
Майбутнє розстеляє велику скатертину,
На роздоріжжі днів, стоятиме нам знак.
Помилки я не зроблю, я піду по дорозі,
Її освітить з моря, прожектором маяк,
І вже слова печальні, що знову Я не в змозі,
Не пролунають зовсім, з душі моїй ніяк.
Назарій Варзарук
