Я втікаю, та куди повернути?
Боязко озираюсь, і не бачу її.
Вона зникла, та не можу брехати –
Кожен день її бачу в собі.
І ось я вде вдома,сиджу,
Виглядаю когось у вікні,
Я не хочу, не можу більш чути,
Її голосу у голові.
Та долинає назовні,
Ота боротьба, що в мені,
Вона рветься,і я нарешті,
Я помічаю її.
Вона у дзеркалі, так ж як у сні,
Простягаю до неї руки –
І чую лиш тишу в собі,
І я жахаюсь її,
Ота тиша – страшніша за грім,
Я кричу, немов у вогні:
"Ну давай, говори ж, я чекаю!
Ти, ти потрібна мені!"
Відриваю руки, мов в жарі,
Я програла в війні.
Губи обпечені правдою,
Яку так ховала в собі.
Тіньоверт
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
