І прийшла ось та мразота
землю нашу рвати.
Нашу рідну Україну
кров’ю заливати.
Визволителі нещасні, вбивці, душегуби,
скільки болю ви принесли — та ви геть не люди!
Наші люди, діти, старці — скільки перенесли,
а скількох ви, чорти кляті, звели у могилу.
Вкрали у дітей дитинство, у людей майбутнє,
але Ми повстанем з болю — віра в нас могутня.
Відбудуєм нашу долю, і міста, і села,
знайте, москалі прокляті — вдача в нас весела!
Щоб уся ваша родина від діда до сина
пам’ятали всі жахіття які ви носили.
Щоб увесь ваш рід дрімучий пам’ятав віками
скільки болю ви зробили брудними руками.
Щоб у снах до вас являлись наші янголятка
в яких ви життя забрали, щоб була вам згадка.
Проклинає рід ваш Всесвіт, всі куточки світу,
що від зброї полягли наші люди й діти.
Бо прийшли ви зпозаранку своєю ордою
і накрили край наш мирний своєю війною.
Будете горіти в пеклі не одне століття!
А МИ будем жити вічно усі довголіття!
Ольга Мукосій
