Сонце пече — не милує, не щадить,
Земля тріщить, як серце без води.
Поля вогнем дихають без слів,
У повітрі — попіл майбутніх жнив.
Грози рвуть небо — мов гнів богів,
Град б’є, змиває надії з дахів.
Зливи — не благодать, а стихія,
Що все змиває: хату, мрію, мрію…
Шквали хапають дерева за плечі,
Кидають їх в поле — без сили, без речі.
А вчора ще ластівка в небі співала,
Сьогодні — буря її наздогнала.
І кожен рік — новий рекорд,
Немов планета шле нам акорд:
«Досить мовчати, досить палити,
Час вам навчитися просто любити —
Свій дім, природу, свій рідний край,
Бо далі — тільки прірва й розмай…»
Та ми ще тут. І серце не камінь.
І можем змінити — хоч тремтить полум’я.
Лише б не спізнитись у власній тривозі…
Літо гряде. А з ним — нові прогнози.
08.06.2025
