Пʼять кілометрів на броні.
Дрібниця, це не дуже довго.
Це майже так, як до війни
Щоранку їздив на роботу.
Що, поле мінне? – Маячня.
Попереду поїде трал…
Поїхали… все… бережи нас…
Хай, пощастить сьогодні нам.
Вже ми десь поруч… Як там вчили…
Вже мабуть ворог бачить нас.
Мить почалась – життя в прицілі…
Але й прийшов атаки час.
Вперед… лише ще кілометр
Треба крізь той приціл пройти.
Взяти і втримати позиції,
Щоб хто позаду підійшли.
Ось, обстріл! Бій! Косять снаряди!
Жатва у смерті почалась!
Йдемо вперед, йдемо в атаку.
Вже близько, в нас зʼявився шанс…
Смерть шквалом обстрілу літає,
Обходить поки навкруги.
Біжу до того, хто стріляє,
Хто бачить мене у приціл…
Броня підбита. Повертаємось.
До їх позицій не дійшли.
Але то не відхід – атака,
Мотаємо її круги.
Ні, не сьогодні, мабуть завтра
Дійду до того, хто стріляв.
Хочу його обличчя бачить,
Його несамовитий жах.
Мені потрібно туди далі,
Пройти крізь нього, крізь приціл,
Туди, де в глибині минуле,
Де розташований мій дім.
І потому я повернуся
В приціл побачитись з ним знов,
Якщо до завтрашнього ранку
Доживемо в бою ми вдвох…
13-06-2023
Е.В. Рей
