А в мене тато був…
А в мене тато був солдатом,
Не був героєм, просто воював,
За землю, за дітей, за рідну хату,
На тій війні він голову поклав.
Він був прямим і щирим чоловіком,
Він зголосився сам, не звав його ніхто,
Казав, що нам, малим ще стане віку,
Який на смак той порох, спробувати щоб.
А я в руках із іграшковим автоматом,
По лісу з хлопчаками бігав і не знав,
Не відав, як це справді помирати,
За мене батько сам один усе пізнав.
Бувало, видерусь до нього на коліна,
А він розріже теплий свіжий коровай,
Промовить лагідно: – Рости великим, сину,
І татка згадуй та не забувай.
Я не забув, та тільки спогади короткі,
За кілька найщасливіших років,
Одна лиш у військовій формі фотка,
Та відголос тих теплих, щирих слів.
Героєм він не став і зірку не отримав,
Він просто, захистив собою майбуття,
А Бог зірок по небу сотнями розкидав,
Для тих, кому ми всі завдячуєм життям.
Я виріс, батьком став, теж сина маю,
Росте хлопчина, тягнеться у вись,
І як спитають, він відповідає:
– А в мене дід солдатом був колись…
Костянтин Вишневський
