Ніч. Темрява. Та холод ночі.
Лиш тільки-но заплющив очі
Думки наповнять місце в голові
Не спиш… Та наче уві сні.
Я часто думав: "Що таке життя?"
У чому сутність, ціль мого буття?
Якщо цього не знаю я, то хто?!
А може тут безцільно я існую?
Самотній парубок, та через це сумую…
А може обраним є я, але того не знаю?
Можливо поки тут перебуваю
Підходить той момент коли
В цій самій темряві я маю спалахнути
І довести усім, що я живий!
Живий не в сенсі, дихання й так далі
А в тому, що я дійсно маю ціль
Що не потрібні похвала й медалі
А лиш конкретне щось, що не відоме всім…
Мені здається, ми лиш персонажі
І хтось керує нами із гори
Ми – NPC, що мають лиш задачі
І час конкретний, виконать їх всі…
Я зараз серед темної кімнати
Неначе в цілім світі, лиш один
Почав у глиб думок своїх пірнати
І в них зостанусь, також я один
В житті діра… На особистім фронті
Та й просто із думками в голові
А може хворий я, чи просто ненормальний?
Не знаю… Хай ці роздуми залишаться мені
Комфортно я тоді лиш почуваюсь
Коли один, а навкруги пітьма
З собою віч-на-віч я залишаюсь
Та наче я не сам, а нас тут два…
Одна моя проекція та інша
Веселий хлопець, що життя любив
Й суворий парубок, що грубий та холодний
Думками й серцем, що ж таке із ним?
А він не скаже, все в собі тримає
І ця проекція – це я останній час
А перша кожен день лиш далі й далі
І скоро зовсім вже залише нас
Мабуть воно і краще
В наш із вами час
Потрібно думати лише про себе
І ні про кого хто навколо нас
Лише сім’я і ви, і темрява нічна
Нікого більше в світі не існує
Мабуть це справжня істина життя
І лиш вона нам правила диктує
Я знову написав вірша тяжкого
Та в інших сенсу мало бачу я
Нічого я в своїм житті не значу
Така мабуть історія моя…
Насправді я писати можу довго
Та нашо буду голови дурить?
Це ж я лишень не маю чим зайнятись
А іншим і без мене важко жить
На ноті цій вірша закінчу
Кому сподобалось, спасибі я старавсь
В майбутньому чекайте інших віршів
А в цьому я вже з вами попрощавсь)
Кобеляцький Тарас
