А.К.

Хоч розійшлись дороги наші,
Та зовсім ти забув мене,
Проте, як ніби із гуаші,
Зоря минулих днів зійде.
Можливо серед ночі темній,
А може серед біла дня
Побачиш у кутку таємнім
Моє напівпримарне «я».
З тобою підемо за руку
Стежиночками в літо наше,
Тоді не знали ми розлуку,
Світанки сяяли нам завше.
Ось я то точно не забуду
Всю глибину твоїх очей,
Знайомство пам’ятати буду
І чари промайнулих днів.
Та наша дружба все згасала,
І літу добігав кінець,
Проте я ще з дитинства знала,
Що кожен долі сам творець.
І вибір ми зробили вільно,
Вдягнувши щільно чорні маски.
Хоч боляче бува нестримно,
Життя не завжди наче казка.
І все ж, посеред днів суворих,
Коли в душі печаль скребе,
У заходах сумних, лілових
На мить згадаю я тебе.
Шалено гарний ти собою,
Про це розповісти не гріх.
Поміж безмовною юрбою
Я чула твій чарівний сміх.
Проте мене твоя душа
Заполонила найсильніше.
Очей світіння та слова,
Що були хвиль морських ніжніше.
Та все лишилось там, на морі,
Бо не підвладне нам буття,
Через розпуку й через горе
Потроху нас навчить життя.
До чого я це? Просто знаю,
Яка любов буває зла.
Проте я все це ще пізнаю,
Попереду ще ціла гра.

Елла Уінд