А може сенс життя у тім, щоб жити
Щоб мріяти, кохати та любити
І червоніти, бо спершу поводитись як діти
Та мріяти про тихий вечір і духмяні квіти
А потім жити, не тужити
Слова відомі та сенс не зна ніхто
чому на життя наші, всім нарешті все одно
І тихо падаємо ми каменем на дно
Ми дивимось в одне вікно та бачимо різне
Я, ліс і дощ
А ти лиш хмари грізні
Та людей мільярди й кожен із них різний
І в кожного насправді свій біль ніжний
Мільярд думок, важлива лиш одна
Якого кольору, де камінь впав, вода
Вона червона, як брунатна кров
Тоді коли ж ми оживемо знов
Чи вона синя
Лагуна тиха у пітьмі
І лиш пташки тихенько в далині
Єдиний звук яким керуюсь я
Якби ж бо я була не я, а ти не ти
Тоді ж бо може вийшли знай й ми
Чи та вода зелена
Мов у брехні загрузлі ті казки
Не обіцяю тобі казку у брехні
Брехня ж не завжди казка
Спіткала у житті моїм мене поразка
Стара і дивна потойбічна казка
Хто я ж бо в ній?
Головне не перетворитися на старий запилений, зішкрябаний сувій
І не впаде сльоза більш з моїх вій
-А ти, прошу лиш, мрій
Коляса Дарина
