А наче й не було нічого
До того як прийшли холоди, занапастили
Думки, вже й думати не можу, самому
Як на самоті ,в ланцюгах власних думок
Не говорю, бо слів тут моїх не потрібно мені.
Це страх як на самоті але по іншому , може
Не зможу.
Скажу «так» чи не скажу нічого,
Скажу «ні» чи замкнусь у собі,
Зможу?А може і «так»… , набрешу сам собі
Бо інакше ніяк, не допишу вірші
Бо інакше це страх
Бо інакше розгублю своє ж лице як мудак
Бо інакше не зможу інакше
Бо інакше загублюсь у пащі думок ,
Бо інакше не загою цю біль ,наче рок
Як важкезний метал розбиває, ламає
Хребти , всім тим думкам
від яких я сам же тікаю.
Утік. Так, утік. Не скажу я так чи не скажу ніяк, не важливо ,
Чи допишу вірші ,чи втечу як мудак,
Чи засвоїв урок, поглинув і здох у пащі думок.
Неважливо.
Артур Манукян
