А Ти пішов, не попрощавшись…
Лиш в трубці телефону прозвучало:
,,Вибач, я не зміг!…"
Я постояв біля твоєї брами, але зайти не зміг.
Не зміг я бачити тих сліз.
Той вересневий день запам’ятаю назавжди,
Як Ти з’явився на порозі.
Оооо, наш Назарко, наше Малятко!
Так радісно кричали ми,
А з очей котились щастя сльози.
Ми довго-довго говорили про той буремний схід.
Про всі жахи війни і радісні моменти.
І Ти пішов… Пішов…
Лиш залишився за Тобою слід.
В Твоїх очах був сум, і страх, і біль…
Такий змарнілий і худий, маленький хлопчик.
Ми так просили, Ти не їдь туди.
Сховаємо Тебе, закриємо двері на замочок.
Все буде добре!
Ай…, все буде добре! Ти повторяв, як мантру.
Ти обійшов всіх друзів, з’їхалась уся родина.
Але ніхто й не думав,
Що не побачить більше мати сина…
І з кожним говорив,
Наче в останнє Ти прощався.
Так жартома казав: ,,Дайте гострий рискаль,
щоб я поглибше закопався!"
11 листопада, Донецька область, село Веселе.
Боже, та яке ж воно Веселе???
Атака ворожих дронів, чорна сира земля…
І Ти забрав нашого Назарчика до себе…
Ти знав, мабуть, що він боявся крові?
Одна хвилина…одна хвилина
І важка земля притисла Його груди…
А мати… Мати ще чекає сина…
Він безвісти пропав!
Таку сумну принесли звістку…
Але ніхто не вірив, всі молились.
Шукали в полоні.
Чекали, щоб хоч якась інформація з’явилась!
І тут дзвінок. Знайшли Назарка…
А я кричу, питаю де???
Живий??? В полоні???
Тишина…
В Донецьку, у морзі….
Не може бути, я не вірю!!!
Це помилка страшна!!!
Ви не впізнали кажу.
І в домовині – там його нема!!!
Вірші писати я не вмію, та серце так болить.
Як розум має це сприйняти, як без Тебе маєм жить?
І вже 4 місяці минає.
А я чекаю, так чекаю…
Що Ти прийдеш, як розцвітуть сади.
А я прийду до Тебе в гості.
Бо завжди часу не було, а Ти запрошував так щиро.
Ми знову підем на ставочок.
Ти пам’ятаєш, як колись???
Я принесу ті вудочки із пошти,
Що розпакувати Ти не встиг.
Так тихо сяду на траву, біля води.
І якщо на небі світитиме сонце,
Я буду знати, що це Ти…
А Бог найкращих забирає!
Він там готує Своє військо!
Я знаю, він нам допоможе цю кляту орду перемогти.
І я не здамся, я продовжу бій!
Тобі я обіцяю, чуєш???
Найкращий, Найрідніший Друже Мій!!!
А Ти поспи, Ти відпочинь…
Ти заплатив за нас страшну ціну.
А я прийду, прийду до Тебе.
І все тобі тихенько розкажу…
Ольга Антентик
