— А як же я? — сказала тихо
У світ відчинених дверей.
Чи на добро, чи то на лихо —
Сльоза скотилася з очей.
А він пішов, не озирнувся.
Змахнув минуле із плеча.
Твій погляд вслід йому тягнувся,
Й згорала, й плакала свіча.
Все у кімнаті стало дивним:
Чужим, журливим і німим.
Здавалось щастя нерозривним,
Та де воно? Лиш свічки дим…
Ілюзія? Міраж? Приснилось?
Коли кохаєш — то сліпа.
Упало склянкою й розбилось,
Було кохання — та й нема.
Відкриті двері, вітер свище,
За рогом щезнув силует.
Дощі замиють попелище,
Згорілих творів раритет.
Настане час — на аркуш чистий
Напишеш вже новий роман.
Весна прийде в твоєму місті,
Вселить надії талісман.
Барчук Р
14.12.21
Барчук Раїса
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
