Зграя синичок пролетить, а я згадаю,
Як довго перемоги вже чекаю.
Не я одна, нам всім болить.
Щодня, щовечора, щоранку,
З ночі до самого світанку.
Очі заплющені, душа ж не спить.
Уже давно не спить, вона болить разом із кожним українцем.
З чиєюсь мамою, дитиною, сестрою,
Яка давно вже і забула як це – посміхатись.
Яка із смертю рідного не знайде вже спокою.
Білевич Тетяна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
