БАБУСИНА КАЗОЧКА

Не за морем, не за синім,
Не за океаном,
А в українській хатині
В ті часи, за станом,
Коли ще дива траплялись
У кожній родині
Казочки на світ з’являлись
У нашій країні.

От жили собі старенькі:
Чоловік й дружина.
Мали за вік добра жменьку,
Була й одежина.
Та не дав Бог їм дитини,
Нікому доглянуть.
Вже зігнулись їхні спини,
Вік до низу тягне.
Працювати вже не можуть,
Хліб не заробити.
Пусті думи не поможуть,
Тре щось з цим робити!
— А ходім, бабцю, до лісу. Нарвемо горіхів.
Буде що нам попоїсти
Й пройдемось для втіхи!
Так вони та й порішили :
Взяли два мішечки,
Дірочки у них зашили
Та й пішли пішечки!

Ось і ліс стоїть дрімучий!
Потомились ніжки...
Тут дуби ростуть могутні,
Поруч і горішки.
— Я полізу аж на край
І буду трусити.
А ти, стара, всі збирай,
Та й будем носити!
Так зробили: дід трусив,
А баба збирала.
Ніхто з них не відпочив,
Доки ніч настала.
Узяли вони мішки
Потихеньку тягнуть.
Аж за ними тут вовки!
Ці ще й в рай затягнуть!
В раз забув дід що старий,
А баба горбата!
Завдали мішки мерщій
Та й бігом до хати!
Звірі трохи погарчали,
Хоч й хотіли їстки,
Бігти до старих не стали:
Нащо їм ті кістки?

Двері дід закрив на клямку,
Баба ще й підперла !
Ледь не втрапили у ямку,
Майже вже померли!
В ляку дід бере відставку,
Бабця ще не в змозі !
Сів старий собі на лавку,
Баба на підлозі.
Почали логічну справу -
Горішки лузати.
Тут у діда горіх вправо,
Впав та й ну тікати!
Закотився під підлогу.
Дід у баби й просить:
— Подай, Любцю, звело ногу,
Й ліве око косить!
— Не подам! Мені погано!
Ще від переляку.
Рухатись іще зарано,
Що жива подякуй!
Довго вони сперечались!
Не прийшли до згоди!
Тут щось стіни захитались
Й луснула підлога!
То горіх, що закотився,
Почав проростати!
— Чого діду задивився?
Прибирай пів хати!
Зразу дід прибрав підлогу,
Потім стелю й даха.
Бабу взяв він на підмогу,
Ледь не впав невдаха!
А горіх росте, росте
Уже попід хмару!
Рішення вже є просте:
— Розганяймо пару!
І до неба вже доріс.
— Збирайсь, дід, до Бога!
Може дасть нам щось поїсти,
Якусь допомогу!
Діду нічого робити!
Помоливсь тихенько,
Щоб зі старою бути ситім —
Поліз помаленьку!
Чи то швидко, чи не дуже,
А таки добрався!
Стукнув у двері: «Боже, друже!»
Чемно привітався.
— А чого тобі потрібно? —
Бог його питає.
— Ми старі ще й дуже бідні, —
Дід відповідає.
— Дай нам, Боже, що поїсти,
Не тре паляниці...
Помолившись, за стіл сісти...
І на хліб пшениці.
Дав Господь йому не мало,
І зібрав в дорогу:
Діжку меду, вин з підвалу
Й золотого рога!
Опустив на землю діда,
Той вклонився вдячно.
І до дому, повз сусіда,
Пішов перелячно.

Сусід коней пас з обіду
І гукнув в підскоку:
— Де ти був, скажи но, діду?
Й що ти котиш в бочках?
— Був, сусіде, я у Бога!
Дав мені підмогу:
Мед, вино, злотого рога!
Честь і Слава Богу!
— А навіщо тобі ріг?
Міняй на кобилу!
— Дійсно, — дума чоловік,
— Порадую милу!
Обмінявся та й у путь!
Аж — пасуть корови.
Знов розмову заведуть
І обміни знову!
На цей раз взяв за коня
Рябеньку корову.
Ось отару виганяє
Чоловік із двору.
За корову взяв ягня!
За ягнятко — кізку!
Потім файне гусеня,
(Бо немає мізку!)
І нарешті обміняв
На курку рябеньку!
В руки птаху міцно взяв
І поніс старенькій!

Пораділи, як малі!
Міцно обіймались!
І, як водиця в селі,
Тричі цілувались!
— Що та як? Розказуй дід! —
Баба приставала.
Розповів все: слід у слід...
Посмішка — пропала!
За «міняйло» провела
Виховну годину.
Та не довго, відійшла...
Її ж він не кинув!😘

Стали славно вони жити,
Немов малі діти.
Їсти мед і винця пити,
Курочку глядіти.
Та яєчок нанесла,
Висиділа діток.
В дім вернулася весна,
З доброти та квіток.

В казці цій мораль одна:
Навіть якщо худо —
Не спускайтеся до дна,
І все добре буде!
🐣🐥🐣🐥🐣🐥🐣🐥

Барчук Р

7.02.2020