Багатоповерхівка

Сходить світанок, загляда у вікно.
Небо те саме, але не воно.
Пташки пісню співають,
Але в ноти не попадають.
Почорніли стіни будинку,
Стерлися ті кольори.
Я дивлюсь між дверима в щілинку,
А там все давно поїли щури.

Сходи безмежні вгору ведуть,
Усі безсилі вниз упадуть.
Хтось розумніший скористається ліфтом,
Потім летітиме із першим вітром.

Сонечко вранці гріє вікно,
На стіни зайчиків відбиває воно.
Ти як не вдома, мов чужий гість.
Зробиш ще крок і хтось тебе з’їсть.
Я прокидаюсь, це лише сон,
Це все брехня, беру телефон.
Але по щоці покотилась сльоза
Того, що було, вже більше нема.
Щетиніна Дар’я