Мати свічку погасила у кімнаті,
Окутала її самотню темінь нічна.
Звертається вона до бога у проханні,
Синочок у вісні з війни хай приласка.
І сон повільно в сновідінні їй являє,
– Передній край війни і сина у гармати.
Котрий снаряди у гармату заряджає,
Щоб орків за наругу покарати.
Гармата із прокляттям видиха снаряди,
Кожен з яких, точно у ціль лягає.
Син посміхаючись говорить : "не турбуйся мамо, гармата ця день перемоги наближає ".
Снарядом кожним, що у ворога летить,
Передаються і прокляття гармашів.
– Цей за наругу над Укрїною – орки приймайте,
– А цей за гіркі сльози матерів.
– А цей за побратимів, що загинули,
І за зруйновані міста.
За дітей що осиротіли,
Від усієї України помста.
-А цей зрубані мечем війни кохання,
Які гербарієм залишились в бутонах.
За сльози ангелів-дівчат і вдов страждання,
І пристарілих всіх українців в прокльонах.
Мати прокинулась від грохоту у сні гармати,
До образів, уставши, помолилась.
За дочок і синів, всієї України патріотів,
Христясь старесенька, як мати просльозилась.
А на столі годинник тіка, в холодній, темній хаті
В кроваті котик скрутивсь клубочком, не мурчить.
Син ще у пам’яті снаряди заряджа гарматі,
А у повітрі, на все селище, сирени вой гудить.
Яків Похиленко
