Крізь відблиск вечірнього шовку
Впіймала вона тінь в очах…
Чергова, брехлива відмовка.
Душа виринала, як птах…
Рожева вуаль вниз сповзала:
Забута, холодна любов.
Його почуття промовчали,
Не чути сердечності зов.
Чомусь він не дивиться в очі.
А може докору чекав?
Лиш тиша…полишені ночі,
Кохання пролитий бокал…
А протяг гардини колише,
Закрилися двері чуттів.
Там цілий свій всесвіт залишив!
Мелодію вічності снів…
Вона виглядала з балкона –
Багряну, забуту любов!
На серці застигла оскома,
Уже не холодиться кров…
ND💗
Надія Холод (ND)
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
