Вона йшла в чорних конверсах
не насторожено, проте тихо і спокійно
після злості, радості та ненависті…?
чому так тихо і спокійно?
де зміни?
де нитка яка прошивала серця?
а, пробач, залишати стібки болю було твоїм завданням
спокій. тремтіння рук. яке тут поєднання?
немає. це лише моє внутрішнє бажання
все вберегти
покинути все
та залишити тебе з думками
чому і як
чому і як?
чи можу я?
чи хочу я?
чи зможе бумеранг віддати все що ти дала.
хороше чи погане. хороше та погане.
тільки погане. ти принесла тільки біль. жартую звичайно.
ти знала це?
страждала, не розповідала
коли кожна клітина мого тіла
була готова віддати всю глюкозу, весь цукор.
але чи коштуєш ти цього?
безперечно ні. тепер ти не коштуєш ані крихти мого часу.
тепер ти не коштуєш ані бажання дихати.
не начхати. мені досі не начхати.
за що?
що в тобі такого особливого?
де я провинилась?
повіриш в це чи ні але я усміхалась щиро.
ненавиджу це.
чому ти була єдиною хто заставляв, примушував, цілував душу
в чому твій секрет?
твоя злість коли не змогла скрутити сигарету
та це все вітер котрий зносив голову.
пробач, я справді була готова змінити погоду
заради тебе
але не тепер.
тепер ти не коштуєш ані бажання дихати
я не чекаю вибачань
проте ти повинна.
чому з дівчатами так складно.
залиш мене в спокої дай дихнути
не заради тебе. ти не причина.
ти не причина навіть усміхатись. зараз як ніколи.
або мріяти ввечері перед тим як заснути в запаху лаванди.
ти була тією лавандою яку я хотіла коштувати днями
тепер ти ніхто.
смішно так говорити.
пишу це, ненавиджу, плачу, кричу.
знову ненавиджу, але люблю твою усмішку
з ямочками на щоках.
залиш, прошу.
будь ласка.
складно.
голова наповнена бажанням дихати, але вже не для тебе.
Трапляється
