Гула земля, іржали коні,
Вступались з шляху чумаки.
Сімох мисливців на Драконів
Несли до слави румаки.
Недовгі їм судились лови,
Бо слід лускатого смердів.
Дракон-могут семиголовий
У полі лицарів зустрів.
У пащах монстра зникли вої…
Король почув – зігнувсь і зблід.
На дзвонів гук: ,,Вперед, герої!"
Прийшов один в зброярню дід.
Підступно, хижо та жорстоко
Дідок шулікою чигав:
Здаля Дракону цілив в око,
Вночі зненацька нападав.
Пошле стрілу – пірна під воду,
Рубне вночі – стриба у яр…
Сконав лускатий. Нагороду
Готує вдячний государ.
На честь звитяжця – звук валторни
І пишний бал. Хмеліє дід:
– Я є мисливець на Драконів!
Полюю тридцять з лишком літ!
Дав знак король. Настала тиша.
До мужа владар говорив:
– Чи був Дракон цей найлютішим
Із монстрів всіх, що ти убив?
Впав кубок з рук. Згадалось вою:
Як на весілля кінний мчав,
Щасливий, юний, під сосною
Двох стрічних діток розтоптав!
Дід встав, вклонивсь. Настала тиша,
Лиш дзвоник блазня дзень та дзень…
– Дракон, королю, найлютіший,
Помре в один зі мною день!
Паталаха Всеволод
