Батьківська весна

Вже не вперше захід сонця загорає небокрай
А в серці лиш тиша, тиша й печаль
Там він стоїть – суворий між полів
І кожен його крок, мов пісня вітрів.
Він йде крізь бурю й крізь гради в окопах

В очах його – відгукується «вона».
Він знає, життя мов тонка натягнута струна
Та він не схибить, бо в серці батьківська весна.

Його слова мов непохитна скеля є в мені.
Що варте є життя без честі? В темряві й пітьмі?
І хоч тепер він десь далеко між вибухів й зір
Та кожен крок його – мов серця вічний дзвін.

Вночі я бачу сни — як він в пітьмі і в вогні
Несе надію цьому світу, втомленій землі,
І кожен його крок мов пісня й крик.
Про те, що варто жити навіть там —
Де б’є життя в тупик.

Куньовська Олена