[Без назви]

Відродження святих бунтує адське місце,
Вони підняли себе і більше не відступлять.
Любов в очах їх більше не цвіте, живе із ними мудрість.
Війна народів! Війна дурних! Любов не пам’ятають.
Гнилі забули слово "мир", я пам’ятатиму лиш пристрасть.
Нічого більше не підштовхує до тебе,
Душа покинула святі мої пороги, – я вбив себе без крику.
Вона пливе, біжить і ніжно обіймає плечі… Чому війна?
Людей на світі мало, тебе повинно бути більше!
Люби, відтворюй, закохуйся, вбивай себе гнилого.
Війна продовжує свій шлях, а ти народжуй милість.
Гріхів багато… без них, нажаль,не можна.
Покинув я життя минувшини, запрошую святих:
Приходьте, заковуйте в кайдани небуття. Люби!
Сьогодні я прихильник вбивства своїх святих примар,
А завтра я цікавий ідіот, який йде проти крові.
Неможна бути осторонь своїх душевних переваг,
Своїх цікавих "я" і неможливих перевтілень у героя.
Я йшов, іду і буду бігти на ніж життя, на леза сатани та клітку, наче в дім.
Сьогодні я боявся, а завтра я сміливо відрубаю голову від тіла.
Я самовбивця, ненавиджу в собі я лицемірства!
Вітаю, мої святі примари. До зустрічі, дияволи дурних історій.
Коржик