Залишаю світ, тримаю напрямок у інший,
Я впав давно і тільки долетів до вас, мої примари.
Знаєш, я мертвий зовні, – всередині конвалії ростуть.
Душа зробила мене міцним, не вбила й не зламала… Прийняла.
Тілом я знаходжусь на землі, душею десь за небокраєм,
Летів давно і так невпевнено, от дідько!
Зненавидів себе тим дурнем, сьогоднішнім люблю.
Мені достатньо мало душ, щоб зрозуміти світ людей,
Себе я й досі не пізнав… Чому так дивно? Чому вони?
Мій напрямок "Душа у невідоме", – був довгим і ніяким,
А зараз я невпинно йду, блукаю серцем, венами і кров’ю.
Не страшно… Впевненості нуль… І вас багато…
Я з кожним кроком звик до ваших криків,
Падіння залюбки приймаю, бо виростають крила,
Моя любов міцнішає та тільки невідомо для чого…
Прощаюсь з радістю, я двері міцно-міцно зачиняю, ключі розплавлю у залізний хрестик,
Я крок за кроком залишаю рай, тихенько роблю кроки вниз, до самої землі,
Де з ненавистю люди поглинають і вбивають душі.
[27 вересня 2020 р.]
Коржик
