Без слів

Я вже без ліричних слів знаю,
Хто світлом душу обіймає.
А хто, під маскою людини,
Лиш тінь лишає після днини.

Не треба фраз, гучних речей —
Усе каже блиск з-під твоїх брів.
Є погляд щирий, наче дзвін,
А існує наче холод і полин.

Хтось гріє, навіть не говорячи,
А хтось — лиш біль, та ще й страх.
Я розпізнаю без підказ,
Хто друг, а хто – лиш хитрий фарс.

Та іноді мовчки граю
Бачу все, але спочатку не говорю,
Бо тиша — сила, і мій щит,
Коли усмішка — мій укрит.

Мені не треба сотень слів —
Я чую правду між рядків.
Бо серце бачить, мов рентген,
І не сховає фальш ні день.
Софія Дмитрієва