“Берегиня»

У когось затишок в кімнаті,
А в нас непрошена зима…
То як змиритись? як звикати?
Що вдалені і що сама…
Покинута сидить біля віконця,
Ні в чом не винна берегиня,
Що плаче і сумує без кінця,
Рідна чекає чоловіка й сина.
І подумками бачить нескінченно,
Читає він її листа з любовʼю,
Тримтячими руками то напевно,
А може навіть вже і з кровʼю…
Як видихає пар ,що йде від серця,
Ковтаючи,ковток повітря,
Як воно,згадуючи -бʼється,
..батьківський дім ,своє подвірʼя.
Так мріється бува хоча б на хвилю,
На мить в міцні обійми впасти…!
Попросить в Бога на колінах,
Не забирать єдине щастя!
Як би лиш тільки хоч могла,
Віддала б все на цьому світі,
Проте назавжди прокляла,
Хто забирає волю жити.
Чекає вірно ..й свято вірить ,
Коли наступить вже весна…
Коли повернеться ,віконечко відчинить ,
коли геть підуть ,
Ночі без сна…

Наталія Конькова