Буває відчайдушне бажання, перетворити мрію в майбутню реальність.
Реальність буває дуже жорсткою, не впевнена що вона зіграє мені на руку.
Мені залишається жити, продовжувати в цьому варитись.
Буває я відчайдушно хапаюсь руками за життя, але розумію що воно виснажує мене.
І як тільки в думках зʼявляються замисли про потойбічне життя, я поринаю до нього взявши з собою розум і вміння.
Воно неправильно написано, воно негідно зігране, воно несправедливо засуджене.
Постійно в моїй голові відгукується дивні передсмертні слова, таємних анархістів які не змогли впоратись з життям.
На столі застигла їжа, їй вже мабуть сто а то і двісті років, неїстівне в тарілці, гидке і нестерпне для здоров’я.
Чому в голові різко зростає бажання їсти, спати, напитися кави щоб удосталь злягти і більше ніколи не заснути?
Параноїдальні розлади явища вбивчі, вони цікаві адже для людей це щось нове і закономірне.
В вухах дзвонить тихо, це мабуть шум морозильної камери, та ні це бажання здохнути вбиває тебе і надалі.
Натомість я ще продовжую функціонувати, не знаю як, але і невідомо коли цьому дадуть скінчитись.
Буває таке що життя здається мені безглуздою тратою часу, але змінити все мені не вистачає наснаги.
Тоді мені залишається слухати ці голоси в підсвідомості моїх нутрощів, вкладаючи саму себе спати, і знову розкладатися на частин.
Щось зжирає мої думки, моє серце, і нутрощі які гниють але не кричатимуть бо ніхто не знатиме.
Демʼяна Дама
