На землі України, в серці степового полум’я,
Де вільний вітер гомонить, мов відьма стародавня,
Почалась боротьба, вогонь нескорений,
За волю, за право на кращі завтрашні дні.
Співають Дніпро весняний і Карпатські висоти,
Про козацькі долі, як тканини з синьої плити.
І в кривавих туманах минулого часу,
Боролася Україна, та йде світлому спасу .
Запалені серця, наче свічі на вітру,
І героїчні походи на край світанкових шляхів.
Та кайдани темряви, наче змії отруйні,
Були схрещені мечами, козацькими руками мужніми .
Від Хмельниччини до Запоріжжя козацького,
Від Гетьманщини до Криму в кріпосницькому боргу,
Спільно, як брати, крізь кров і вогонь,
Шлях боротьби виливався, мов велике полотно.
Від Катерини до Мазепи, від Петра до Тараса,
Лелеки летіли високо, звідкись із вічності.
Боротьба за волю, мов течія річкова,
Не вщухала, та долі митарства відштовхувала.
На Полтавських степах гриміли труби,
А Хмельницький крокував вперед, мов левина грива.
Запахло кавалерією, полум’ям свободи,
Та вітер свободи розніс мелодії польові.
Та найкращі пісні ще співатимуть в кожному селі,
Про Кобзаря та Шевченка, як героїв нескорених.
Та Крут, мов перлина в вінку святому,
Нехай гріє в серці, немов свічка світанкова.
І Чорнобильський трунок, мов поетична трагедія,
Нехай нагадує, що воля – найцінніший скарб.
Боротьба за волю, як буря на морі,
Нехай зветься на віки іменем України справжньої.
Сплітається вічний коловорот боротьби,
Де герої встануть, якщо знов настане час.
Бо в серці України вогонь волі палатиме,
Боротьба триває, в ній її велич вічна.
Павелко Михайло
