Борцям на чужині

Крочить ваяр дивосилом;
Під лаштунком дивна сила:
«Я не там, де вмить би зміг
Часу зла стопити сніг».

Під вагою гнеться спина,
Дум назолистих торбина:
«Чин раптовий прагне світ,
Темри лин спинити гніт».

Крочить він, немов дитина,
Кожен крок — то є вершина:
«Я не є з тих, хто батіг
Користує, як схотів».

Відпускав був батько сина,
Все навколо шепотіло:
«Весь твій гонор — у щиті,
У некривдності броні…»

Досі крочить, досі виє,
В кожнім з нас той ві‌й ітиме —
Бо у тих, хто у прі
Від народження жили,
Ноги стерті о бруки —
Щодо пошуку борні.
Михайло Нечипуренко