Брюсселю болить – а тобі ? –
Ці вирви війни, хижі пащі???
В брюссельців – очі з орбіт.
Вони ж бо не можуть інакше.
Над входом в театр Ла Моне –
Розколоте небо Вкраїни.
Брюсселю, ні, я не поет.
Я дихаю болем руїни.
Театре, мій храме мистецтв,
Сонет і соната дитинства.
Як гірко, що я не митець.
Торкнуся лиш світу таїнства.
Над храмом мистецтв – голуби
І сонце як німб світлий в небі.
О, як наш театр не любити.
Це серця й кохання потреба.
О місто святої Марії,
Ти жертва і туги свіча.
Та в сивім безсонні я мрію,
Що зникне колись ця печаль.
Вклоняюся небу Брюсселя
Й тобі, театр Ла Моне.
Ще буде театр у пустелі
Й епоха жахіття мине.
Майбутнього стану на варту.
Хай буде нескорена мить!
Розколоте небо театру
У серці моєму болить.
Тетяна Сугалова-Катрич
