Бувають незручні люди…
Буває незручне життя…
Слова ці, ніби про мене,
Незручною була і сутність моя.
Маленькою, як бувало, незручно було одній
Всміхатися всім і всюди, а жити в полоні мрій.
Незручно було відповісти, хоч криком кричала душа,
Що я не така, як інші, і далі іти неспіша.
Незручно було втрачати найкращих своїх подруг,
Незручними вони були, незручний уже не друг?
Так заздрість долала кордони й все кануло в небуття,
Незручні бувають, незручні долають незручне своє життя.
Незручні бувають люди…
Та тільки вони, як маяк,
То вогником блимнуть, то темно повсюди,
Без них, ну на білому світі ніяк.
Незручною була для інших,
Та зручно так було мені:
Вдихала я пахощі квітів,
Ловила метеликів в сні.
Хотіла я зорі небесні дістати
І кращою бути для себе, не тільки для всіх,
Незручно було зізнаватись-
Любити себе – це ж не гріх?
Незручно, якщо спитають
Про моє незручне життя;
Всміхнуся і тихо покаюсь-
Бог прийме мої каяття.
Така я незручна людина –
Гуцулка з карпатських гір.
Мені дорога кожна днина – година,
Бо жити так зручно – повір.
Марія Грушак. 18.10.2022р
Марія Грушак
