скільки часу потрібно?
щоб устаканити все в твоїй голові
стати ближче до серця,
триматись за руки у повній темноті.
повірила? крапка.
буде все у такому порядку.
як скажу я, достатньо ти грала в «твої» почуття.
скільки часу пройшло?
хіба не достатньо?
щоб повірити в те, що ти перша й остання
а може й не перша. ти тільки повір
ти перша торкнулась завіси з дарів, але…
не тих, що дають з чудовими намірами.
тими які давала ти:
з завісою щирості, вдячності, турботи.
ти ж повірила, досить трясти ту скорботу
в собі. Хоча це ж не моя справа.
я зроблю вигляд що готова послухати по нраву.
Брешу, немає його і не було
твої слова гостріші за скло
боляче, та ніби-то досі вірю
що щось зміниться, залишаючи тобі малий прохід щоб написати мені слова вибачення.
а потрібно?
ти напишеш?
я така смішна і наївна
а ти гостра і дзвінка
як звук в навушниках улюбленої пісні
більше не улюбленої.
справді, повір
я не буду брехати, ну як мінімум кіннити ті собаки
собаки ж брешуть, а я обіцяла були котом
я підстиляла хвіст коли ти билася лобом
бісиш, ненавиджу.
перестань стукати ручкою ритм тієї пісні, яку я вважала нашою.
але вона ж твоя і її , пробач, більше не буду
навіщо ж я тобі була? до чого? пара де?
не потрібно було робити вигляд що наша розмова до чогось йде,
я ж насправді тебе ніколи не цікавила.
вона була на шпалерах твого телефону
вона була в закріплених чатах, які ти читаєш в перші секунди
вона була в будинку на березі моря, про який ти мріяла.
Трапляється
