Вогонь в очах запалює імлу,Бог Хаосу стоїть у розломі.Стихія бушує, шепіт кличе,Змушує віддатися бурі.
Його рука лине до мене.Я входжу у серце бурі,Де хаос — не кат, а частина мене.Він шепоче: "З’єднайся з виром,Стань єдиним, віддайся мені".
Я бачу в очах його не лють,А глибину, що кличе піти.Він — анархія й порядок,Вогонь, що не згасає в мені.
Я занурююся в цей безмежний плин,Де межа між темрявою й світлом тонка.Я буря, я спокій,Я хаос, я плинність,Я вітер, що рветься до вогню.
Порізані світанки, судоми думок,Глибокий вдих — обірваний крок.Лунає голос крізь морок пітьми,Тремтливі руки торкаються тьми.
Слова, немов леза, лишають сліди,Б’ють у скроні, як темна вода.Та крізь цей морок і біль у кровіЗалишається віра — у світлій главі.
Розірваний простір, клинок у словах,Загублені кроки, сліди у тьмі.Доторк, що спалює, слова обіймають,Незримий зв’язок, танок у тумані.
Холодні зорі, срібні сліди,Морок шепоче, вогонь в очах.Хвилі бажання, серце стиха.Всі шляхи ведуть у безодню,Але я йду, не зважаючи на страх.
milahvl
