Бій

Світанок кривавий згорів на вітрах,
І степ закипів, мов залізо в горнилі.
На станцію чорну, на сірих конях
Ворожі загони летіли.

Стояв там курінь – лиш сотня бійців,
Та очі горіли, мов іскри у ночі.
Вони присягнули: «Назад – не піти,
Бо воля дорожча за срібнії гроші».

Погнали коней, ревіли шаблюки,
І небо розрізав прощальний їх крик.
Підкови дзвеніли, попадали трупи,
І ворог стіною насунув за мить.

Падали, падали, та не схилялись,
Бились, мов буря, мов вихор страшний.
Аж поки лишився один поміж сталі,
Один серед попелу, в мороці злих.

І ранок настав, та ніхто не вернувся,
Лиш вітер шептав поминальне ім’я.
Та поки є пісня, що серцем торкнеться,
Козацька звитяга у світі жива.
Арсен Конопля