Біль

О, рада була б я,
Хоча б на мить, хоч раз в житті
Не мати цього відчуття
Залишеної у гидкій німоті.

Що ж це за дійство,
Запитаєш,
А справа в тім,
Мій друже, знаєш,
Тону я в омуті страшнім.

Ця мара видиться мені й у снах
І наяву, та навіть в школі,
Що хочу опинитися в обіймах
Та в щирій і палкій любові.

Нехай, посмійтесь,
Що дурна ще я,
Що несу якусь там єресь,
Та все ж гучне моє серцебиття.

Так, я хочу бути милою комусь,
Я хочу звичного тепла людського
Й повністю відкритися тому,
Хто здатен дать вогню терпкого.

Бажаю бачити в очах своїх
Відблиск ясних рук свого кохання
Та все ж, чутно тільки сміх
Й моє важке низьке зітхання.

Не варто, серце не тривож,
Не світить мені щастя.
Треба йти далі, а що ж?
І з розумом своїм прощайся.
Анна Швець