Коли болить — мовчиш ти навмисно,
Губи стискаєш, холодно, чисто.
А я — мов шквальний грім у скло,
Кричу туди, де все пішло.
Твій погляд — камінь, мій — вогонь,
Ми б’ємось знов за власний трон.
Я ревную до кожного дня,
Де тебе не було… і була не я.
Ми лаємось — і все дарма,
Бо потім знов — твоя спина.
І ти в мені, і я в тобі,
Хоч дихаємо як чужі.
Цей світ не знає, як болить,
Коли жінка жінку — не простить, ломає і гнівить.
Але коли ти йдеш — мене нема,
Хоч навіть з гнівом — я твоя.
Валентина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
