Біля річки під горою
під плакучою вербою
сумує дівка одинока
вся вродлива синьоока
З верби стікають чисті роси
омивають файні коси
вона тихо оглянулась
за вербою роздягнулась
Афродіта мов пішла
в води річки увійшла
чорні коси розпустила
моє серце полонила
Мов лебідка там пливла
поміж хвилі пропливла
таємницею сповита
ця лебідка гордовита
Гола дівка та нівроку
серце тягне до потоку
якби мав таку нагоду
не впустив би таку вроду
Але боюся як почати
щоб лебідку не злякати
остається лиш бажати
за цим дивом спостерігати
Але серце так і б’є
мені спокій не дає
скинув я усе до долу
і зайшов у чисту воду
І підплив туди легенько
щоб спитати її тихенько:
Звідкіля така краса
в наші води припливла
Як красуне тебе звати
як тебе можу величати
ти скажи і не ховайся
і до мене приєднайся
Посміхнулась тихо з боку
заспокоїлась від шоку
підпливла до мене мрія
і сказала: Я НАДІЯ
Ніжний голос пролунав
ніби я спочатку знав
знак від Бога як месія
ти життя мого надія
Ігор Лівак
