— Скажи, біднячко, змучена боргами,
За скільки чорту душу продаси?
Ридма ридаєш, мов під батогами.
А за угоду — гроші попроси.
Чому мовчиш, як в рот води набрала?
Не мовиш й слова, оніміла ти?
Дарунок долі, мабуть, не чекала?
Що? Молишся своїм святим?
Вони бездушнім більш не знадобляться!
Коли є гроші — святості нема!
Ґирли́ґу в руки — й годі сподіватись,
Що зміниш щось у долі ти сама.
— Так, я біднячка, хоч і землю маю!
Й дітей зростила — справжніх козаків!
І мову пращурів в піснях я прославляю,
Та от занесло в землю будяків!
Там де хліба одвічно колосились,
Вітри чужинські всіяли зерно.
І за життя два світи в полі бились!
Все ж, бур’яну багато проросло…
Агов! Послухай но, нечистий!
Хай бідна я, та душу не продам!
І поки в річці рак отой не свисне —
Не стане зміни на землі ґаздам!
Біднячкою одвічно я не буду.
Бо візьме в руки син мій булаву.
Відродяться традиції у люду
І я у щасті знову заживу.
Важкі часи, як нічка горобина,
Пройдуть грозою, змиються дощем.
І мова наша рідна, солов’їна,
Залічить серця, зраненого, щем!
Барчук Р
3.11.21
Барчук Раїса
