Вдалині прокричали сичі…

Вітер тихесенько сперся на шибку.
Стихли мелодії його вночі.
Обійняв нічку, неначе голубку.
Десь вдалині прокричали сичі...

Місяць на небі проплив, як володар.
Галантно вклонився зорям й землі.
До сходу сонця над ними - господар.
Потім розтане в розкішній млі.

Втомлений люд вже спочити приліг.
Якраз йому снилися вранішні сни.
Аж раптом війна прийшла на поріг.
Кілька днів - до початку весни...

Мирним ранок був лиш до п'яти.
Несподівано світ цей здригнувся.
Стрепенулися ж всі, я і ти.
московський морок нас знову торкнувся.

Мов злодії прокрались вночі.
Запалили вкраїнський світанок.
В Україну ввійшли палачі,
Щоби згинути тут наостанок.

В двадцять трєтє за шість століть
Вони сунуть на нашу землю
Та не буде вже більш лихоліть.
Переможно здобудемо волю!

Українці прокинулись і не злякались.
Вийшли сміло у бій з ордою.
Батьківщині у вірності рідній поклялись.
Боротьбу враз назвали святою.

Кажуть в народі, що птахи сичі
Горе, страждання людям несуть...
Не злякає нас ворог ні вдень, ні вночі.
В справедливості й правді - вся суть!

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко