З вікна дивитись —
що крізь окуляри,
Виходжу, врешті,
знову за поріг,
Сюрпризи осені
мене уже чекали —
Вкрив листопад
із голови до ніг.
Видовище прекрасне,
нема мови,
Той шелест листя
здавна я люблю,
Мені б у ліс,
у гай, чи до діброви,
У давню мрію
золоту мою.
Веде стежина,
листя в різні боки,
Приємний шурхіт —
я вже вдалині,
Гомін людей…машини…
крик сороки…
В моє минуле
хочеться мені.
В ті жовті верби,
що понад рікою,
І берег весь
аж у кінець пройти,
Полюбуватися
калиною рясною,
І у подвір’я
батьківське зайти.
23.10.2023.
Зубко Ганна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
