Війна. Полон. І путь далека.
Ніхто не зна куди везуть.
Дівчата плачуть, що ніколи
Додому вже не знайдуть путь.
Тяжка дорога морем синім
Зморила, вибила із сил.
Ось місто гарне, наче з казки.
В гарем дівчат тих повели.
Стоять, тремтять, в підлогу очі.
Боронь Господь підвести їх.
Іде султан поміж наложниць.
– Оця, і ця, і ця – мої.
Палка, розумна і кмітлива,
Вродлива дівчина одна
Під ноги падає султану.
І ось в обіймах вже вона.
– А в ній харизма і чарівність,
Лице, волосся, стрункий стан.
Сьогодні хочу її бачить.
Ідіть, готуйте їй хаммам.
Дівчину одвели до бані.
Пелюстки квітів навкруги.
Сорочку вділи дуже тонку
У воду пахощі влели.
Купали, тіло омивали,
Навчали пестощам усім.
Як бути ніжною із ханом.
Її навчали в хаммамі.
Вона прийшла. Така зваблива.
Танок любові почала.
І тіло дівчини відчуло
Жагу кохання і тепла.
Вона у танці закружляла,
А він очей не відрива.
Одна спідниця тихо впала,
А потім впала і друга.
На ній прозорі одіяння.
Звабливе тіло все бренить.
Хан Сулейман бере в обійми.
Хюрем його вже полонить.
Шовки, атласи на постілі.
Цілунки паморочать їх
Коха і пестить, як учили.
І то кохання, а не гріх.
Забув усіх своїх наложниць.
Одна вона і більш ніхто.
Його бентежить і тривожить,
Вся пристрасть в ній і більш ніщо.
І кожна ніч, як наче вперше:
Лише на двох танок любві.
Запах кохання незабутній
І чари лльються до зорі.
Таке кохання до нестями
Жило із ними все життя.
Про них написано багато.
Але пішло все в небуття.
Шпак Тетяна
