Вітер верби, віти похилив
Над водою і зеленою травою,
Зеленіє вскрізь природа
Верби листя , вітер гне до долу,
Ти скажи мен і верба-,
В чом твоя журба…
Ти зі мною поговори
Розкажи свою печаль мені,
Я послухаю в тиші
Твою рідну мову…
Вербичко моя
Ми з тобою не чужі ,
А рідні знову.
Листячко твоє я обніму
Серденьком своїм,
Ти не гнівайся на мене
Вітер віє, гуляє по – полю,
Вербу гне,
А листя , шелестить
Притулилося до мене.
Різні думи в нас обох
Але правда, в нас одна,
Вербичко , мила моя…
Ти прислухайся до мене
Журба і біль , з тобою в нас одна,
І любая розмова
Давай будемо , дружити ми,
З тобою назавжди.
Наша правда , то любеє
Для нас ,з тобою слово.
Завжди будеш ти,
На весні ,гарно цвісти,
Буде тиша навкруги
І любе наше слово…
АРИНА ЭРНЕСТ
