вересень

небо палає у вікнах, хоч бери і підкурюй.
ночі, як вічність, погляд у стелю. тиша.
тут вже не треба літа, літо — це про минуле.
вересень на порозі, чуєш? шепоче: «виживеш».
сідає, стука плече по-дружньому ввічливо:
«скоро прийду, буду поряд — зцілишся,
потерпи. будь-яка ніч закінчується.
будь-яка.
навіть та, що здається вічністю».

серпень будить вранці сонячним ляпасом.

а я чула дим, пила вина, була щаслива,
горнулась до осені, зливалася з її тьмяністю,
мій плач заглушали і ніжно плекали зливи.
він говорив до мене, ніхто би не зміг так лагідно,
і я, як дівчисько, скиглила: «вже не можу, вересню,
підступися до мене, будь ласка, завидна».

не попрощався.
певно, таки повернеться.
Бешкет