Тим, хто більше ніколи не прийде на перший урок…
Час на годиннику, наче магнітом
тягне прискорену мить.
Ти вже скінчилось, обпалене літо…
Осінь в порозі стоїть…
Хочу писати про листя яскраве,
про горобинову ніч…
Спалене літо, висохлі трави…
І кольорове все – пріч…
Де ж то одвічне моє милування?
Пошуки фарби в простім?
Спалене літо, розбиті надбання,
школи зруйновано дім…
Що там повідають мертві хвилини?
Стрілка годинника – скік…
Сповнені кетяги кров’ю калини…
Краплею точиться сік…
І на землі запікаються плями…
Стогін летить до зірок.
Там, чиїсь діти, разом із батьками…
Вже не підуть на урок…
Їх не зустріне у вересні дзвоник,
і галаслива юрба…
Високо в небі розхитує дзвони
ця вереснева журба.
01.09.2022
Олена Богуцька
Олена Богуцька
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
