Вернись додому, мій артилерист

Все чекала батька, він не повернувся
Тепер ось синочок знову на війні.
Де ти, моя радість, хоч би відгукнувся
Зовсім я не знаю, вернешся чи ні…
Я від тебе, синку, вісточки чекаю
І молюся Богу, щоб ти був живий
Як без тебе жити – я того не знаю,
Дуже я страждаю, дорогий ти мій
Як тебе згадаю, стає дуже тяжко
Ти один у мене, більше вже нема
Вже Різдво минуло, скоро свята Пасха
В теплій нашій хаті я лише сама.
Ти все хотів стати мозаїчним майстром
Робити з каміння людям всім красу.
Все чомусь, мій сину, стало негараздом
І це чорне горе я в собі несу.
Озовись рідненький, я тебе благаю
Хай хоч твої друзі скажуть, де ти є
Піду до циганки, на те погадаю,
Може заспокоїть серденько моє.
Пішла до ворожки, а вона і каже
Живий твій синочок, та в полоні він
Був артилеристом, бив він усе враже
Тепер його доля лише часу плин.
Хвала тобі Боже, щоб лише вернувся
Обміняють наші його на чужих
Знову все вернеться, те, чого позбувся
Відпочине трохи, й піде до своїх.
Знову буде бити ворогів з гармати
Буде пам’ятати, він – єдиний син.
Знати, що чекає, його рідна мати
Ще й після полону зробить свій почин.
Підіб’є напевно, хоч одного танка
Щоби відплатити те, що він пізнав.
А в селі на нього чекає лежанка
Скоро вже вернеться – щоби теє знав.

Стас