Із вирію додому повертає
Весна, і на лелечому крилі,
Блаженної ніщо не зупиняє:
Ні шквальний вітер, хмари грозові.
Вона летить до рідного гніздечка
Ділитись тим, що вдалось перейнять,
Для світу – цвіт свій – золоті сердечка
І гострий розум, в спадок передать.
Бо ж як без нього? Ниточка тоненька,
Та тягнеться із сивих поколінь,
І колискова, в вишитті тихенька,
І хліб святий, у шепоті молінь.
І пломеніє віра в її грудях.
То ж так повинно бути, це життя.
Квітує сад духмяний в сірих буднях,
Час прокладати стежку в майбуття.
Вікарук Ліля
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
