Весняне сонце по – іншому сідає

Весняне сонце по-іншому сідає,
По-іншому світає навесні.
Природа тихо-тихо оживає,
В навіть сняться зовсім інші сни.

А як інакше!? Любо так на серці,
Коли проміння в шибку загляда,
Коли вишневим ніжним білим цвітом
Садок біліє - то прийшла весна!

А як ми всі чекали на весну!
На тепле сонце, на крихку надію!
Як перша квітка тягне пелюстки,
Щоб від землі черпнути трохи сили.

Для нас весна, немов ковток повітря,
Неначе струмінь віри у життя.
Крізь темряву - легкий промінчик світла,
Який провів би нас у тихе укриття,

В якому затишно й спокійно ніби вдома,
Де купа квітів, водоспад тепла.
Від радості - легка солодка втома
І тут ніхто не знає, що таке "війна".

Де б таке місце на землі знайти!?
Колись так було добре в рідній хаті...
Колись, коли ракети не гули
І поки не прийшли нас "визволяти"...

Нам би весну у серце повернути,
Нам би надію поселити в дім...
Та головне - ніколи не забути,
Що найдорожчий скарб в житті - то мир.