Весняний промінь взори вишиває:
Зелену гладь на поле розіслав,
Травиці шовк тоненький підбирає,
А ліс – потроху гафтом вже прибрав.
Мережить стиха доли і горбочки,
Подекуди яскравих барв сипне,
З-під променя з’являються рядочки
Квіток дрібних, як небо голубе.
А горицвіти лукам до вподоби,
Жовтогарячий вабить їх давно.
Чекає степ також собі обнови,
Натхнення тільки б в променя було.
Але ж не думає він про спочинок,
Ще сили є й бажання вишивать.
Захочеться – розсипе намистинок.
Вони, мов самоцвіти, заблищать.
Для саду – білі китиці готує.
Йому пасує білосніжний цвіт.
Світанку ниточку пряде й гаптує
Орнамент дивний, знаний на весь світ.
А я із ним зустрілась на стежині,
Клубочок з нитками якраз шукав.
Допомогла знайти, й мені, по хвилі,
Промінчик ряст у пригорщі поклав.
Вікарук Ліля
