Взаємонепорозуміння…

До мене претензія, що у тилУ
Не дуже включаюся я у війну.
А як перейматися нею можливо,
Якщо вже немає її розуміння.
Іде контрнаступ - не треба питати.
Чекаємо щось? - не треба чекати.
Бахмут? - бої йдуть, секрет результати,
Південь? - допоки не варто це знати.
НАТО у Вільнюсі зараз збирається.
Десь щось у мирі ще відбувається.
Хтось щось поставляє, а дехто і ні.
Цілі у всіх мутнІ у війні.
Але в своїй сутності всі ті новини
Такі ж, що бували і в часи мирні.
Новини по сутності просто пусті.
Нічого нового не кажуть вони.
І ось, як обстрілів в місті немає,
Мозок миттєво у мир мій пірнає.
Непристосований він до війни.
В нього свої цілі завжди.
Хоче він знати, як жити надалі,
Що відбувається, що ще чекати,
Як планувати життя, що робити.
Молить про те, щоб відпочити.
Бажає, минуле щоб відновилось,
Та зміни такі, що це неможливо.
Чекає по-іншому буде все йти
В загадковому часі - «після війни».
Пробитись в той час мозок не взмозі,
Тому застигає не в зручній він позі.
Немає минулого і майбуття.
А те, що існує, навряд є життя.
І саме тому туга в Очах моїх,
Та не розгледіти з фронту її.
На фронті по-іншому все відбувається.
Майбутнім своїм там не цікавляться.
Поставлене все там на виживання,
Смерть обдурити, зробити завдання.
По-різному йде все у тилу й у фронту.
Порозумітися втратили змогу…