Зійшов над краєм голос віщий,
Перо торкнулось правди скронь.
Його слова, немов Всевишній,
Збудили сонце із заслонь.
Він став вогнем і світлом,
Що крізь віки не згас, не згнив.
Пророк, що серцем пережитим
Любов і гнів у вірш вплів.
З-під криці слів, із болю гірко
Він Заповіт нам писав.
І досі лине спів той щиро
З-за сірих мурів і заграв.
Він — Кобзареве чисте слово,
Що розриває пітьму літ.
І поки струни гучно кличуть –
Не заніміє правди світ.
Софія Дмитрієва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
