У вишиванці таємниця і дух краю,
На тканині часу сплетені слова й літа.
Кольори, як перлини весняної роси,
Вишивають пісню – світлу, ніжну, мудру.
Червона як калина в долонях матері,
Співає про кохання, щедрість і відданість.
І в синьому віддзеркалюється небесна висота,
Там, де мрії наші, як птахи, вільно летять.
Жовта, як поле золоте , восени,
Шепоче про труд і про тепло рідної землі.
Зелена в гіллях, наче свіжа трава,
Означає життя, щедрість, непохитність.
Вишиванка – це мова, без слів висловлена,
Мудрість прадідів і ніжність матері.
У витках вишивки танцює соловей,
Поетично лине пісня, що барвами грає.
На грудях наших вишиванка, як прапор,
Символ єднання, гідності і гордості.
В пісні про вишиванку, в кожному стібку,
Лунає серце України – вічної, вільної , світлої.
Павелко Михайло
